ГОЛОВНІ ПОДІЇ РАЙОНУ
За дорученням громадських організацій міста Старий Самбір –  ГО «Майдан Старосамбірщини», товариство «Просвіта», «Союз українок», «Меморіал ім. В.Стуса», «Спілка політв’язнів і репресованих України» Голова Старосамбірської районної ради  Орест Бонк надіслав звернення до Міністерства освіти України та Української національної комісії з питань правопису
Дата новини: 2015-08-10

images (1)

 ЗВЕРНЕННЯ

Як нам, стало відомо з преси (газета «Експрес» за 2-9.07.2015р.), Уряд України створив новий склад Української національної комісії з питань правопису, співголовою якої  обрані відомі мовознавці провідних вузів України: Максим Стріха, Сергій Пирожков і Павло  Грищенко.

Українська Національна комісія у своїй роботі повинна орієнтуватися на Проект реформи українського правопису розробленого у 1999 році під керівництвом доктора філологічних наук, директора інституту української мови НАН України, професора Василя Нілічука.

Серед змін, які були внесені до Проекту реформи українського правопису у 1999 році,  у нас викликає стурбованість введення в життя нового правила вживання букви «и». На початку слова перед приголосними «н» та «р» – заміна букви «і» на букву «и».

Чому у нас виникає стурбованість? Для прикладу, проводимо перелік слів з початковою буквою «і» перед приголосними «н» та «р»,  якими українці користувалися століттями і поруч –  ці ж слова з буквою «и».

 Для нас ці слова відомі із  шкільної лавки, коли почали вчити російську мову: щоб написати російське слово з початковою буквою «і», треба було почати писати з нашої букви «и».

Проект реформи української мови розроблений у 1999 році не без допомоги «русского міра». Із мовою ми загрались, як із вогнем. У світовій історії жодна мова не зазнала такого страшного нищення від сусудів-ворогів, як українська. Століттями знекровлена різними імперськими заборонами і зневажена своїми непутящими синами, українська мова «стогне – плаче!» Кричить – волає про допомогу, а влада не чує. Державну мову покинуто на призволяще, відправлено у вільне плавання, ніхто її не рятує: виживе чи не виживе? Невже у керманичів країни немає відчуття, що українську мову ми втрачаємо?

Тай самі ж українці не горять великим бажанням рятувати свою рідну мову, а навпаки – добивають її своєю байдужістю, переглядом російськомовних каналів, замовленням російських пісень, передплатою російськомовних видань, переходом на мову російського співбесідника.

Інститут самозбереження нації підказує: або ми станемо українцями зі своєю рідною мовою, або українська нація просто щезне.

До всіх відступників  із грізним застереженням звертається батько української нації Т.Г. Шевченко:

Схаменіться! Будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Та все ж Тарас Григорович сподівався:

Встане Україна.

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить.

А незабутній Василь Симоненко впевнено стверджує :

Народ мій Є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

 Дещо з історії мови.

Мова колискова, як весняна річечка жива,

Пробудилась українська мова,

Відродились батьківські слова:

«Сад вишневий, хата, гай, криниця,

Шлях чумацький, голубі дощі,»

Мов солодкі пахощі живиці

Незбагненна радість на душі.

 9 листопада, у день Преподобного Нестора–Літописця ми відзначаємо День української писемності та мови. І це закономірно, адже українська земля народила сина, який усвідомлював значення всього, що відбувалося на ній, прагнув зберегти національну пам’ять з вірою в те, що її не розгублять, а примножать нащадки.

Наші літери створив понад тисячу років тому болгарський священник, вчений і просвітитель Кирило разом зі своїм братом Мефодієм. За походженням вони були напівгреками, напівслов’янами: мати – слов’янка, батько – болгарин. Кирило був особливо здібний, знав п’ять мов.

У 1862 році моравський князь Ростислав звернувся до Константинополя з проханням доручити достойним особам проповідувати українську віру на території його держави. Князь просив надіслати вчених, які б зверталися до прихожан слов’янською мовою. Кирило і Мефодій підходили найкраще. Виникла необхідність створити переклад церковних книг. Тоді брати придумали кирилицю та глаголицю.

Так склалася доля, що найперші книжки, надруковані кирилицею були українські. Перший друкар українських книжок був німець Швайпольд Фіголь. Він сам змайстрував перші друкарські машини і в 1491 році видрукував «Октагх» та «Часословець».

З часу друку перших книг українською мовою пройде понад 200 років, і російський цар Петро І накладе заборону на друкування українських книг. З цього часу починається важкий, усіяний колючими тернами шлях нашої мови.

З мовою нашою було те ж саме, що із самим народом; мову нашу роздирали на частини і тягли до себе і поляки, і москалі.

Як писав відомий мовознавець, історик, політичний діяч Іван Огієнко: «Дві головні думки були за нашу мови за ці роки: поляки писали, що мова вкраїнська – то мова польська, та тільки трохи попсована московською; росіяни писали, що мова вкраїнська –  то мова російська та тільки попсована польською. Назвати нашу мову окремою мовою, ніхто не хотів…»

Але наша рідна мова, як і весь український народ, все витримала, все винесла і стала ще чистішою і дзвінкішою.

 Мова –  запорука існування народу. Захищаючи рідне слово, ти захищаєш свою націю, її гідність, право на майбутнє.

У слові рідної мови прихована та енергія, що розкріпачує людину, робить її незалежною, дає захисток душі й духу. Ось чому, можновладці, імператори, тирании всіх мастей відчували ненависть до української мови.

Царська імперія вела жорстоку війну проти української мови, розпинала її, глумилася з неї. Кожні 10-15 років Петро І видавав укази, циркуляри, розпорядження про заборону української мови в навчальних закладах, театрах, церквах, державних установах. А царській міністр Валуєв  у своєму циркулярі зазначив, «що никакого  малорусского наречия не было, нет и не может быть», думав, що розчерком пера перекреслить цілий народ з його багатою культурою, що плекалася віками.

СРСР після короткої перерви відновив русифікацію мови. Було заборонено, як «петлюрівську» букву «ґ» вилучалися з вжитку слова, що були незрозумілі росіянам, які не володіють українською.

У 1938 році вийшла постанова про обов’язкове вивчення  російської мови в національних республіках.

За Хрущова у 1958 році батькам надавалося право звільняти  дітей від вивчення української мови.

За Брежнєва, у 1964,1969 та 1979 р.р. спецслужби СРСР організували кілька пожеж у відділах україністики різних бібліотек України. Згоріла бібліотека Академії наук. Те, що не згоріло, вивезли на звалище й засипали землею. Такі ж  пожежі сталися і в інших національних бібліотеках та університетах.

У 1983 році спеціальною постановою ЦК КПРС про русифікацію України вчителям російської мови встановлювалася зарплата на 16% більша ніж вчителям української мови.

Коли, під час перебудови, всі республіки почали проголошувати свої мови державними на своїх теренах, М. Горбачов видав постанову про оголошення російської мови державною на всій території СРСР.

Нині наша Україна вже розміняла третій десяток своєї незалежності. А система українського книгодрукування і розповсюдження книг перебуває у тому ж стані тривалого застою. А державна мова досі не стала мовою викладання у більшості українських вищих навчальних закладів.

Це тільки ми, українці, зі своїми почуттями меншовартості, закомплексованості дозволяємо принижувати нашу гідність, плювати собі в душу, мовчки утиратися, і навіть можемо по-рабськи підтакувати на догоду ворогам нашим.

То спостерігаємо під час роботи новоствореної правописної комісії, де дуже хочеться під маркою втілення в життя позицій, які відповідають духу української мови, її історичному розвитку поглумитися з неї, а саме: чим не сподобалась нам буква «і» з крапкою? Чому ми повинні замінити її російською «и» і тим споганити такі милозвучні слова? Все на догоду «Русскому миру»?

 Ми, вимагаємо залишити в спокою літеру «і» перед літерами «н» і «р». Нехай дух української мови в її історичному розвитку процвітає в мудрих діях членів комісії.

 З рештою нововведень ми відносно згідні.

Чи нема більше проблем в освіті? Є над чим подумати…

 -р-

  1. іржа – иржа
  2. ірис – ирис
  3. іронія – иронія
  4. іржання (коней) – иржання (коней)
  5. ірод – ирод
  6. ірреальний – ирреальний
  7. Ірина (Іруся) – Ирина (Ирусі)
  8. Іран – Иран
  9. Іршава – Иршава
  10. Ірландія – Ирландія

                                          і багато «инших»…

А як бути з паспортними даними чи іншими документами? Таку стару правописну комісію не лише індик (индик), а й кури засміють. Ганьба! За 16 років у нас три президенти змінилися, виросло нове покоління. а «ви шановні»,  думаєте не про історичний розвиток духу української мови, а про її приниження.

Згадайте епітети до слова – «мова»: солов’їна, малинова, веселкова, кольорова, милозвучна, барвінкова, поетична, барвиста, ніжна, переливчаста, запашна.

-н-

  1. індекс – индекс
  2. інвалід – инвалід
  3. інженер – инженер
  4. іній – иній
  5. інколи – инколи
  6. інший – инший
  7. іноземець – иноземець
  8. ініціатива – иніціатива
  9. інструмент – инстумент
  10. інструкці – инструкція
  11. інтелект – игнтелект
  12. інтервю – интервю
  13. інспектор – инспектор
  14. інтуїція – интуїція
  15. інфляція – инфляція
  16. інстанція – инстанція
  17. інформація – информація
  18. інтелігенція – интелігенція
  19. індик – индик
  20. Індія – Индія
  21. Інсбрук – Инсбрук

                                             і «инші»…

Ну як?  Звучить!!!

На «поважну комісію» напала икавка. Дуже хочуть позбутися букви «і» замінити її російською «и» ( ближче до «Русского мира»).

Шановна «правописна комісія» прийняла місцевий діалект окремих областей України (Вінниця, Рівне, Житомир, Ужгород) за дух української мови.

Громадські організації міста Старого Самбора Львівщини звертаються до нового складу Української національної комісії з питань правопису не «шукайте велосипеда» у правописі, у ньому змін робити немає потреби.

 

 

Переглядів: 220